День сумує осіннім дощем… Світлі спомини теплого літа
У ніч, проплакану дощем, огорнуту осіннім сумом, я поринаю в сивий щем, а в скронях біль – гарячим струмом…
https://www.facebook.com/Chernigivschina/videos/716089685543516/
За вікном золотий листопад
В золотавому вальсі кружляє.
А в душі – золотий віршопад,
Що зірок золотистих сягає.
Золотої пори благодать
Для очей, для душі, для натхнення.
Лиш встигай заримовки збирать
З золотої роси одкровення.
***
Поділюся кавою
Із осіннім ранком.
Захоплюсь виставою
Золотого танго –
Так мені віддячує
За гостинність осінь.
І не має значення
Те, що рими босі,
По росі ступаючи,
Трішки застудились –
Ще того не знаючи,
Що мені наснились.
***
За вікном листопадово.
Мрячно. Сірий туман.
Рясно смутку нападало
У думок океан.
Вітер ранок розхитує,
Змерхле листя тремтить.
Сонна хмара ледь схлипує
І змовкає за мить.
У благенькому плащику
Й золотих чобітках,
До вікна осінь лащиться
Із печаллю в очах.
***
Креслить доля лінії,
Кличуть в путь дороги.
Вітрові осінньому
Розповім тривоги.
Опадуть хай попелом
Сумніви й печалі.
Степу, наче допінгу,
Я вдихну, і далі
Доленосні лінії
Буду підкоряти.
Ніжний вітровію мій,
Будь мені за брата.
***
Падає спомин у пустку.
Вечір за обрій тікає.
Осінь вдягла жовту хустку
І подалася до гаю.
Сонце вустами палкими
Хвилі в прощанні цілує.
Вітер руками цупкими
Душу на клапті шматує.
***
Знов крила пораненого змах
У безсонну прохолодну ніч.
Розіп’яти душу на рядках
(Лиш відлуння болю навсібіч).
Та запахнуть ладаном вітри,
Від спокус врятує дощ-монах.
І тоді з чола печаль зітри,
Прожени із серця сумнів й страх.
Опаде пожовкле листя з віт,
Загірчить у полі талабан.
А твоя любов врятує світ,
Що кривавить від одвічних ран.
***
Тулить небо до світу жалі.
Над землею пливуть хмари чорні.
І болить мені плач журавлів,
Що свій край залишали учора.
День сумує осіннім дощем.
Диха степ полинами і вітром.
Ліс ховає під мокрим плащем
Світлі спомини теплого літа.
***
Осінньої квітки краса невибаглива
В собі зберігає тепло кольорів.
Душею квітучою, думкою спраглою
Ще лине у сонячність втрачених днів.
Щоб довго її пелюсткам зберігатися,
Триматися вміє вона за життя.
Лиш треба холодних вітрів не боятися
І світ цей любити до сліз й забуття.
***
Тиша. На серці тиша.
Осінь в сумнім мовчанні.
Вечір сонети пише,
Впали морози ранні.
Знову віщує вітер
Сонце – кривава рана.
Спалахи жовтих квітів –
В спогадів білій плямі.
***
Гарні дні вересневі
Огортають теплом.
А сади яблуневі
Б’ють об землю чолом.
Пахнуть солодко в травах
Перестиглі плоди.
Пара лебедів плава
У обіймах води.
Осінь пензлем потроху
Підмальовує світ.
То на листячко вохру,
То червоне – на глід.
Як заграти на кобзі
Заманеться вітрам –
Вже й у вирій невдовзі
Відлітати птахам.
***
Настирно вітер стука у вікно.
Чомусь у душу просяться дощі.
А осінь тче туману полотно
Й печальна Муза в жовтому плащі
Дарує рими у натхнення час
(Рядками причащається душа).
Пливе у вирій теплих днів баркас,
І ранки будить крилами пташа.
****
Заходь у гості, осене, заходь:
З дощем, із вітром разом – дозволяю.
Хай буде однією із пригод
Раптова зустріч. Осене, я знаю:
Ти теж сумуєш, як і я, в цю ніч.
Скажи мені, про що твої печалі?
Так, бачу, геть вся змокла. Лізь на піч,
Я заварю з листків суниці чаю,
Щоб ти відчула сонячне тепло,
І пахощі, й яскраві барви літа.
Зігрілась трішки? Ой, як намело
Аж попід серце золотого цвіту…
***
І знову сумний падолист –
Рудим кошеням біля ніг.
Можливо, не зараз – колись
Забудеш мій голос і сміх.
Можливо, забудеш ти все:
Та тільки не зараз – колись.
Самотньо кружля над шосе
Осінній сумний падолист.
Забудеш, як нам обіцяв
Здійснення бажань зорепад,
І як ти мене обіймав –
Лише за півкроку до зрад.
***
Опадають прогірклі слова
З вуст, мов з дерева листя осіннє.
Осінь очі в тумани хова,
Хоч, по суті, ні в чому не винна.
Обірвалася щастя струна
На мажорно-високім акорді.
Покотилася щемом луна
Незворотньо-красивих мелодій.
В цей осінньо-приречений світ
Я іду зі своєю журбою.
Осипається сонячний цвіт,
Сірий дощ поміж нами – стіною.
***
У ніч, проплакану дощем,
Огорнуту осіннім сумом,
Я поринаю в сивий щем,
А в скронях біль – гарячим струмом.
У світі відчаю і драм
Свої неписані закони.
Заходжу у забутий храм,
Де в порожнечу дзвонять дзвони.
***
А ОСІНЬ ПЛАЧЕ
Нитками золотими вишиває
Мені холодна осінь сум-рушник.
Надія пустку в серці колисає,
Не вірячи, що ти із серця зник.
А осінь плаче за вікном, а осінь знає:
Нас із тобою ціла вічність розділяє.
Як у безмежнім океані кораблі,
Так розійшлись ми, загубились на землі.
Піду в обійми вітру дощового
І стану з ним на вишитий рушник.
Спитає вітер, що у тім такого,
Якщо назавжди хтось із серця зник?
А осінь плаче за вікном, а осінь знає:
Нас із тобою ціла вічність розділяє.
Як у безмежнім океані кораблі,
Так розійшлись ми, загубились на землі.
Із вітром обвінчаємось у полі,
І буде вітер пить мої вуста.
Не зважуся просити я у долі
З далекого минулого листа.
А осінь плаче за вікном, а осінь знає:
Нас із тобою ціла вічність розділяє.
Як у безмежнім океані кораблі,
Так розійшлись ми, загубились на землі.
***
Алла Ковалішина
